28 червня в Україні відзначається державне свято - День Конституції України. Цього дня, 16 років тому, Верховна Рада України прийняла новий Основний закон країни - першу Конституцію новітньої незалежної Української держави.

Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність. Конституція врахувала історичний досвід українського народу і кращі світові традиції.

Яскраву сторінку в історію світових конституційних пошуків вписав Пилип Орлик, якого у ХVIII ст. було обрано гетьманом України в еміграції. „Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорізького” (1710) вважаються першою Конституцією Української держави. Загалом Конституція П.Орлика була співзвучна тогочасним тенденціям розвитку європейської політичної думки, а в деяких аспектах навіть випереджала європейську політичну теорію та практику, надавши перевагу принципам конституціоналізму над панівною тоді в Європі ідеєю абсолютизму.

Наступним, не менш важливим, етапом державотворчого процесу стало прийняття Центральною Радою 29 квітня 1918 року Основного Закону Української Народної Республіки під назвою „Статут про державний устрій, права і вільності УНР”, а також схвалення Західноукраїнською Республікою 13 листопада того ж року Тимчасового Основного Закону. Однак, трагічні події тодішньої епохи завадили втіленню в життя положень цих документів.

Необхідно відзначити, що Конституція УНР ґрунтувалась на демократичних стандартах, які й сьогодні визнаються міжнародною спільнотою як фундаментальні принципи державотворення. Документ закріплював народний суверенітет як основне джерело державної влади, неподільність території, культурні права національних меншин, важлива роль відводилася місцевому самоврядуванню та принципу розподілу влади. Важливо підкреслити, що Конституція визначала рівність всіх громадян, незалежно від віку, віри, раси та статі, закріплюючи основні права та свободи людини, скасовувалась смертна кара.

Враховуючи таку багату конституційну спадщину, робота над створенням Основного Закону нашої держави розпочалася відразу після проголошення її незалежності в 1991 році із залученням найкращих світових експертів та вітчизняних фахівців, що завершилась схваленням Верховною Радою в червні 1996 року Конституції України.

Довгий і складний шлях політичного самовизначення засвідчив невмирущу волю українців мати свою державність, бути суверенними серед інших вільних народів Європи і світу.

Показовим є те, що Конституція України 1996 року, крім закріплення ключових принципів державності, демократії та основних прав і свобод людини, визначає зовнішньополітичну діяльність України як таку, що спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Прийняття Основного Закону стало точкою відліку нової епохи в історії нашої держави, що забезпечило стабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в країні.

Однак, розвиток української державності продемонстрував необхідність подальшого вдосконалення Основного Закону нашої держави.

Спроба такого реформування була здійснена в грудні 2004 року. Проте, цей процес не досягнув поставленої мети, оскільки відбувався з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України та став втіленням складного компромісу між різними політичними силами.

Саме тому продовження конституційної реформи займає пріоритетне місце у всеохоплюючому процесі реформування, започаткованому Президентом України, що має на меті забезпечити відповідність модернізаційних процесів в суспільному житті європейським стандартам і цінностям.

Підтвердженням послідовності у намірах Глави держави провести конституційну реформу в Україні стало рішення про підтримку громадської ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї як ефективного механізму, який забезпечить чітке дотримання існуючих правових норм та дозволить якнайширше залучити потенціал суспільства.

З метою напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму, забезпечення залучення в установленому порядку до такої роботи провідних учених, представників громадянського суспільства і різних політичних сил, міжнародних експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій, згідно з Указом Президента України 17 травня 2012 року утворено Конституційну Асамблею. Головою Конституційної Асамблеї, за пропозицією Науково-експертної групи з підготовки Конституційної Асамблеї, призначено Леоніда Кравчука - Президента України у 1991-1994 роках. До її складу увійшли кращі наукові та громадські експерти у сфері українського конституціоналізму. У сучасних політико-правових реаліях це дає підстави для оптимізму щодо ефективної роботи Конституційної Асамблеї та створення відкритого професійного формату для дискусії про модернізацію Конституції, досягнення високого рівня громадського сприйняття та можливостей політичного консенсусу при подальшій процедурі внесення змін до Основного Закону.

20 червня 2012 року відбулося перше засідання Конституційної Асамблеї, на якому було вирішено зосередити зусилля над напрацюванням Концепції про внесення змін до Конституції.

Оновлена Конституція України має бути зорієнтована на утвердження людини як найвищої цінності суспільства та держави. Пріоритетами у процесі модернізації Основного Закону, зокрема, є посилення конституційних гарантій прав і свобод людини та громадянина, розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії, збільшення ефективності механізму організації та збалансованості державної влади. Вдосконалена Конституція України повинна стати актом, що закріплює засади інноваційної моделі суспільного та державного розвитку, визначає чіткий розподіл владних повноважень, який забезпечить збалансованість у владі, убезпечить державу від конфліктів та авторитаризму.

Утвердження Конституції України як реального сучасного загальнонаціонального політико-правового договору, основоположного закону національного права стане надійним фундаментом майбутнього розвитку Української держави.

Вдосконалення Основного Закону відбуватиметься виключно у правовому полі, визначеному Розділом ХІІІ чинної Конституції України, на принципах транспарентності, загальнодоступності, демократичності та невтручання представників державних органів.

Забезпечення надійного захисту прав людини та її основних свобод, формування збалансованої системи представницької демократії європейського зразка, зміцнення парламентаризму, побудова ефективної системи стримувань і противаг – це кінцева мета конституційного реформування в Україні.

Задля досягнення цієї мети українська сторона продовжуватиме відкритий діалог з усіма зацікавленими іноземними партнерами, насамперед, експертами Ради Європи та Венеціанської Комісії.